Природознавство

В усі часи людина шукала відповіді на запитання «хто ми?», «звідки ми?», «куди йдемо?», «для чого?»… Такий постійний інтерес до цих питань упродовж століть цілком природній, оскільки людині для нормального життя і розвитку потрібно якомога більше знати про те, що її оточує, з’ясувати причинні зв’язки між явищами, скласти уявлення про довкілля, всесвіт, своє місце в ньому, та призначення.

Таке самовизначення людини є необхідною передумовою її самореалізації і самовдосконалення. І головним завданням дошкільного закладу, основою всього навчально-виховного процесу є формування в особи основ світогляду, цілісної картини світу. Адже подання її як системи найбільш загальних уявлень про навколишній світ допомагає дошкільникам осягнути особливості людського буття, стосунки людини з всесвітом, найважливіші умови її існування, ким і якою вона хотіла бути і що для цього треба зробити.

Здавалося б сьогодні всім зрозуміло, як важливо з’єднувати душу дитини ниточками  любові з матір’ю Природою. Однак практика показує, що навчити малюка «говорити з сонцем і небом», деревом і квіткою, відчувати як пахне скошена трава, як гріє стопи зігріта сонцем земля, як співає дощ, шепоче вітер, побачити як жайворонок п’є росу… дуже непросто. Куди легше озброїти дітьми основами знань про природу, дати відомості паро зміни, що в ній відбуваються, але це не визначає ставлення до неї індивіда. Ми стараємося зробити дитину якомога освіченою, сучасною – вчимо іноземних мов, користуватися комп’ютером, водимо на різні гуртки (це все добре), але, на мою думку, втрачаємо головну сутність -, що ми є нероздільні з природою, одне ціле і втрачаючи тісний зв’язок з нею, живе спілкування, ми втрачаємо частину себе – себе духовну, душевну, Божу!

От і виходить, що усвідомлення себе дитиною у всесвіті, її ставлення до природи повинно пройти скрізь призму почуттів, емоційного сприйняття, пройти у свідомість через серце.

Виходячи з цього спробую розкрити зміст інтегрованої системи, яка пропонується у новій програмі «Я у світі». Інтегрована система передбачає відмову від традиційного інформаційного підходу до освітнього процесу, орієнтованого на передачу готових знань, зміну сталої позиції педагога в навчально-виховному процесі. Вихователь не повинен виступати в ролі «провідника» незаперечних тверджень, думок, оцінок. Піклуватись про створення доброзичливості, сердечної атмосфери дружніх стосунків, сприятливої до засвоєння знань і навичок, що їх подають малятам, дорослий має бути для них наставником, вчителем, порадником, аби спілкування (отже, й навчання малюків) відбувалося в процесі співпраці, співтворчості, співробітництва і за умови співучасті обох сторін. Жодну науку не можна підносити дітям як суму готових висновків, непорушних аксіом, оцінок. Будь-яка наука розвивається через подолання суперечностей, від допитливості до довершення, через пізнання дослідів і експериментів. І саме вихователю випадає «місія» вводити дітей у цей світ пізнання. А саме – вчити дитину орієнтуватися в багатообразному, постійно змінюваному світі, орієнтуватися і само реалізуватися у природі, сприйманні довкілля, в пізнанні простих явищ і знайомстві з «цеглинами» світобудови і робити це потрібно – кожен день!

Саме таке бачення у формуванні в дошкільників цілісної картини світу в процесі закладання основ компетентності у сфері «Природа» орієнтує Базовий компонент виховання і навчання дітей «Я у Світі».

Програма в розділах «Я і Природа», «Я і Всесвіт» ставить за мету не просто дати суму знань про навколишнє: тобто ознайомити з органічним та неорганічним світом(щоб вони відчули себе частиною природи), спрямувати роботу на створення системи знань дітей про закономірності природних явищ, формуючи початки екологічної свідомості у дітей, причому не на рівні понять і уявлень, а проникаючи у свідомість особистості, а отже й до природи ставлення повинно бути суб’єктивним, – поведінковим. Саме таке ставлення засвідчує здатність особистості на вчинок природоохоронного, на екологічно-доцільну поведінку в природному довкіллі.

У розділі «Я і Всесвіт» передбачається ознайомлення старших дошкільників з елементами астрономії і формування поняття про Космос, Землю, планети сонячної системи, зорі, галактики; дати поняття про материки та країни планети Земля.

Для кращого досягнення поставлених задач вихователю необхідно:

-   системно і послідовно подавати дітям програмовий матеріал за принципом випереджуючого навчання й виховання, відійшовши від суворої учбово-дисциплінарної моделі, дотримуватись особистісної орієнтованої моделі виховання дошкільнят;

-   організовувати день цікаво, продуктивно, різноманітно, використовуючи всі можливі для пізнання дітьми навколишнього;

-   спираючись на психологічні особливості кожної дитини, відкрити широкий простір для використання різноманітних методів і прийомів роботи з кожною дитиною з урахуванням її індивідуальності і неповторності;

-   зробити своїми спільниками в експериментальній роботі батьків;

-   створити умови для вільної самостійної творчої діяльності, використовуючи різноманітне розвивальне середовище.

Можна багато ще говорити про теорію, але давайте перейдемо до практики! Всі ми добре пам’ятаємо (хто вчився довго), і ті, хто недавно від студента педучилища став студентом університету, яку добру «школу» давали щотижневі практичні заняття, відвідування дитячих закладів. Адже недарма говорять: «Краще один раз побачити, аніж сто раз почути». І це дійсно так. Для того, щоб вчити – треба вчитися. А теорія без практики – пуста. Так само як і діти, студенти на своєму рівні, озброєні методиками, повинні якомога частіше втілювати свої знання в безпосередньому житті дитячого закладу. Йдучи до дітей, майбутній вихователь, повинен бути підготовленим, знати заклад, де проходить практику, «свою групу», познайомитися з методистом і вихователями, з якими повинен працювати у тісному зв’язку, навчатись у них і вносити свої «свіжі ідеї», не кажучи вже про те, що він повинен знати своїх підопічних «чомучок», встигнути знайти контакт, вивчити індивідуальні особливості, підібрати ті ключики, які б підійшли саме до їх сердець, стати для них лідером, взірцем, порадником, вчителем, другом.

Можливо не всі, хто вийде з стін університету, будуть вчителями, вихователями, психологами, але ті знання, навички, вміння, які ви почерпали тут, будуть в нагоді і в повсякденні, і у вихованні своїх дітей, і в закладанні фундаменту і будівництві власного життя.

Сказати , що в усьому цьому велику роль відіграє усвідомлення себе, як частини світу – не сказати нічого. Адже ви, я, і все, що є в природі і є світ! І ми його творимо! Кожен наш крок – це відкриття. А для дитини тим паче. Звертаючись до її відчуттів, емоцій, переживань ми підводимо її до природи як до невичерпного джерела прекрасного, цінного.

Ушинський писав: «Бідна дитина, якщо вона виросла не зірвавши польової квітки, не пом’явши на волі зеленої трави. Ніколи вона не розвинеться з тією повнотою і свіжістю, на які здатна людська душа: розвиток завжди буде віддавати затхлою атмосферою замкнених приміщень». Хіба не чудово, коли дитина знає кожен кущик, кожне дерево, яке росте поряд з її будинком, милується квітами, радіє співу птахів, дзюрчання струмочка, піклується про своїх улюбленців,доглядає, вирощений її маленькими ручками город… А як радіє вона зубчастим баням, фортецям, щойно збудованій у мокрому піску, як старанно прикрашає листочком і пелюстками пасочку. Яка турбота в неї на личку, коли насипає в годівнички насіння, причому самі годівнички зроблені їх руками. Взаємодіючи з природою, зливаючись з нею, дитина дістає особливе задоволення. Спостерігаючи щоденно за природою, за змінами, що в ній відбуваються, дитина починає порівнювати, аналізувати, спів ставляти, розуміти плинність життя, що все в ньому рухається, росте, змінюється. Діти виявляють інтерес до об’єктів і явищ природи. З допомогою дорослого дістають уявлення про об’єкти неживої природи, і їх роль для розвитку і життя живих організмів. Знайомляться з живим світом природи – виявляють бажання самим створити умови необхідні для рослин і тварин, вчаться відноситися до них бережливо, з любов’ю.

В цьому неабияк допомагають і створені дорослим куточки природи, де діти систематично мають змогу тісно контактувати із рослинним світом і зі світом «друзів наших менших», можуть порівнювати, робити аналізи, висновки; формувати трудові навички, турботливе і уважне ставлення до мешканців куточка тощо.

Мабуть зайве говорити, що вся ця робота проводиться з урахуванням вікових особливостей, послідовно, від простого до складнішого, від елементарних навичок до усвідомленої практики.

Це ж стосується і куточків природи на майданчиках, де, звісно, повинні бути і різні види насаджень як кустових, так і дерев від декоративних до плодових. Це і невеличкі городики, як діти люблять їх називати «дачами» і відчувати себе маленькими фермерами, з задоволенням працюють на них, закріплюючи на практиці ті знання про городні культури, їх пророщування, догляд, правила безпеки праці на землі. Доцільно пори цьому розповідати дітям про народні методи захисту «свого городу» від шкідників…

Всі ці заходи формують у дітей кращі риси характеру, такі як патріотизм, любов до рідного краю, до своєї землі, до всього прекрасного, що їх оточує, виховує бережливе ставлення до природи, бажання її охороняти, збагачувати природні багатства. Розвивають любов і повагу до праці. А про естетичне виховання можна говорити безкінечно. Саме природа розвиває здібності до створення мистецьких шедеврів як в малюнку, так у слові, так і в музиці… Спонукає до нових відкриттів, до бажання пізнати далеке, невідане.